Я зрозумів у чому я помилявся: до деяких людий ставився невиправдано, незаслужено з їх боку добре, безпідставно занадто їх обожнював... Піддавався обману рецепторів. А виявилось, що на вітрині одне, а продають інше. Прикро. "Коли нам доводиться змінювати думку про людину, ми жорстоко відплачуємо їй за завдану незручність" (Ф. Ніцше) - реваншизм. Вони, ті, в кому я розчарований, будуть розплачуватися за мої помилки.

"Жінка інстинктивно відчуває, що призначена на другорядні ролі" (Ф. Ніцше)
Так чи ні?

Людина майже ніколи не дії з ідеалістичних, високих рацій.
Основний мотив - фізіологія. Якщо не вона - то марнославство. Якщо й не це - то звичка...

ПИЗДЕЦЬСУКАНАХУЙБЛЯДЬ!

Другу ніч, уже другу - не спиться. Жовкнуть у вікні ліхтарі.

Людина суть настільки самотня істота, що постійно хоче звалити оцей тягар, покласти виправдання свого існування на когось іншого: друга, коханого ітеде. Але це неможливо. І в цьому коріння депресії.
Можна легко терпіти, коли тебе НІХТО не любить, можна відносно нормально це сприймати. Але коли тебе не любить хтось КОНКРЕТНИЙ - з цим складніше...
Ми приречені на all alone, цілковиту самотість(?)

Вдаримо терором по міщанству!

Пілотка із кравчучкою простує
Брукованими вулицями Києва.
І є у неї груди і пизда є,
Але нема того, хто їх їбав би.

Нема того, хто зранку їх цілує.
І злизує з пизди сечисту масу.
Тому й стирчать у неї груди всує,
А дупа целюлітно пінопластне.

Прокинеться. Його давно немає.
Пішов три тижні тому твій Ванюша.
І іншу він їбати, певно, буде.
У тої не така пизда вонюча.

Ти думала, що, може, сифіліс чи трипер.
Учора подалась до гінеколога.
А він, зачувши ті зловонні випари,
Змарнів, здурів і ледь не втратив голову.

Твоя пизда пекельним смородом пашіла:
Гівно, шкарпетки, трупи, ацетон,
Поцвічений шматок гнилого хліба,
Кишки свині, що їх патрають на кров’янку,
Протухле м’ясо, черви-макарони.
Смітник, каналізація, громадський
На Оболоні в переході туалет,
Засцяні ліфти і труси пожовклі,
Кросівки з фізкультури у Сизонова.
І гною гармонійне харкотиння.
Блювоти неймовірна благодать.

24.02.2007

Абсурдопедія жжот!)

Олександр Пічушкін, права рука лісового бога,
Любив гуляти Бітцевським парком, що в Москві.
Як натрапляв на якусь небогу,
Пробивав молотком дірку у голові.

Олександр Пічушкін, трохи шахіст, трохи маньяк.
Вважав своїм кумиром Андрія Романовича.
Олександр Пічушкін думав трохи інакше,
Він хотів опонувати спекуляціям.

Олександр Пічушкін від свого адвоката відмовився,
І вимагав переведення з Бутирки у Матроськую тішину,
І не визнав жодного свого злочину,
І жалібно позирав на старшину.

Олександр Пічушкін, герой нашого часу,
Не побоявся виявити своє єство.
Не зазіхав на проміння Парнасу,
Лишень захищав свою пристань.

Current Mood: angry
Current Music: The Sins Of Thy Beloved -Perpetual Desolation